Мефедрон 4 MMC Жуков

Я ей дуже вдячний, пристрастилась до шматочків льоду

То була така собі звичайна сонячна денценька, коли я вирішив зробити собі хардкорну закладку в житті. А все почалося з думки, як би мені купити мефедрон. Наскільки може бути важка штука – знайти наркоділлера в місті. Але знаючи таке жаргонне слово, як шуга, я вже був готовий включити свої детективні навички. Мої гопницькі знання виявилися по-справжньому крутими, коли я розповідав про свої наміри своєму другу-гопніку Коляну.

Колян, брат, маю для тебе зарубку! Мені потрібен мефедрон, але не знаю, де взяти. Можливо, ти вкурсі?

Коліна очі світнули, і він мені відповів з радісним сміхом: "Братець, вирібайся! Є у нас у туалеті один такий хлопець, він в сусідній школі регулярно чпокнуваєся, може нам допоможе". Його слова мене потішили і збудили в моментальний ентузіазм.

Наступного дня, збираючись на уроки, я не міг стримати посмішки на обличчі. По прогулці в школі ніхто і не підозрював, що в мене в кишені прихована закладка, гарно замотана у папір. Весь день я не міг утриматися від думок про мою зустріч з геніальним наркоділлером.

Після останнього уроку, я зібрався з силами, направившись до туалету. Вже близько дверей я почув такий глухий шукачий голос: "Хто тут? Що ти тут робиш?".

Прихопив закладку і ховаючись за дверима кабінки, я відповів із ледь чутним хи-хи: "Та ну, нічого, шановний пане вчителю! Я тут нічого такого не роблю, просто шукаю туалетний папір, а вже повернусь до класу".

Але вчителю це не сподобалося, і він закричав, що він викличе директора. Я тепер розумію, що у мене була справжня смуга нещастя.

У директора була така гострозуба врода, природжена для порошку, і я відразу зрозумів, що моє Hardcore-життя в школі завершилось. Через кілька хвилин розмови з директором, мені було оголошено, що я вилучений, вигнаний з закладу освіти, через мої "занадто активні пошуки туалетного паперу".

Поки я виходив зі школи, мій гопніцький дух не дозволяв мені відчути сором або болісні почуття. Замість цього, я зітхнув з полегшенням, зберігаючи свою закладку у кишені. Ніхто не міг осягнути мою нову свободу і гарячий порошок, який чекав на мене.

Вранці наступного дня я знову зустрівся з Коляном, щоб знову розповісти йому свої новини. "Брат, вони вигнали мене зі школи, але не на довго! Мій внутрішній злодій уже планує нову чергову закладку, і тепер ми матимемо більше часу на серйозні Хардкорні тусовки!"

"Братець, ти неймовірний! І взагалі, я почував, що щось не так зі школою, нудило, аж ледве закінчив школу", - відповів мені Колян, теж випускник із золотим срібним медалем по людяності.

У нас був план. Все моє зріле життя виховане на закладках і хардкорному житті. І ми не збиралися зупинятися. Ми продовжували сміятися, проводити ночі в екстазі і цілодобових Хардкорні тусовочки. Ми були найкрутіші гопники в нашому місті, які не боялися Ацетаминофену, порошків або лікуватися хи-хи.

І наше найбільше задоволення полягало в тому, що ми могли побачити, як суспільство розуміє, що ми не просто гопники, а ми - херої нової епохи. Ми були нашими власними закладками, планували і виконували свої власні Hardcore-випробування, і ніхто не міг нас зупинити.

Ця моя історія - це крик душі, сповнений відчуттів і надії. Ми всі маємо свої закладки і відчуття шуги, але саме від нас залежить, як ми вміємо налаштуватися на життя і використовувати ці емоції для створення справжніх шедеврів. Як для мене, мої дні у школі - це закінчений етап, і тепер я готовий до нових пригод, нових тусовок і нових закладок у моєму житті. Хардкорні гопніки - завжди готові до випробувань і вигідних угод, які вимагають від нас неконвенційного мислення і впевненості у власних силах. Та нехай життя буде таким же хардкорним, як і ми самі!

Дело было так, выкрути дымку, собирай слюни, я расскажу, как я купил закладки и собирал пазл из кирпичей. В общем, флексю, нормально так, эта история. Значит, прям такая ситуация была, тусю с одним конопелем, правда, довольно недружелюбным типом. Ну, я думал, может что-нибудь он поможет раздобыть. Отметимся, шурупы сегодня в приоритете. Так вот, стояли мы на границе рождения ада, в том жутком подворотенческом переулке, где ночью света ни черта нет. И тут мне на ухо летит инфа про новый паль, который якобы у нас появился. А я бро, не мог пропустить такую возможность банкануть, понимаешь? Иду я туда, куда меня ведут мои ноги, на рынок, для меня это как священное место, где можно найти все, что душе угодно. Ну и беру контакты у одного уважаемого дядьки, он сам смотрите как шурупил. Он говорит, что есть доставка, но только для настоящих бро, которые не боятся оставаться без денег. А вот я и есть этот настоящий бро, который готов брать все на себя ради этой малявы. Так что позвонил, договорился о встрече, и вот я уже в его машине. Весь такой адреналин внутри, не могу разобрать, что эти серые кружки значат на его руке, но это уже не важно. Приезжаем на место, я даже не знаю, где мы, но мне пофиг, я сосредоточен на своей миссии. Показываю деньги, он показывает товар. И вот, в моих руках, единственное, что меня интересует. Чувствую я его запах, вибрирующий во мне. Это мой разрывающийся наркотикоментальный мир. Возвращаюсь домой, никого не обращаю внимания, только мечтаю о том, как я соберу этот пазл из кирпичей. Да, это будет настоящий вызов для меня, но я не сдаюсь, потому что я бро, и у меня все получится. Так что начинаю свою работу, часы пролетают, я в состоянии флексовой самозабвенности. Какая-то музыка играет в фоне, вот и нашего шедевра первый кирпичик готов. Подхожу, кладу его на пол, а он как живой ложится рядом с другими. Они прекрасно сочетаются, словно рождены друг для друга. Дни и ночи идут, а я все флексю, собирая эту настоящую мозаику из своих красивых и страшных кирпичей. Каждый раз, когда я кладу новый кусочек, я вижу, как замыкаются его эффекты на предыдущие. Это как магия, бро, только ты и твое творение. Но все хорошее кончается, вот уже последний кирпичик, и я смотрю на этот полный смыслов шедевр, который создал своими руками. Я закладывал и закладывал, но теперь у меня больше нет запаса. Может, оно и к лучшему, потому что все, что у меня осталось, это эти гребаные наркотикоменты. И вот он, финал. Я смотрю на свою работу, на пазл из кирпичей, который собирал с таким трудом и самозабвением. Я понимаю, что все это было не только о наркотиках, но и о самом процессе творчества. О том, как я мог создать нечто прекрасное, даже в самых темных моментах своей жизни. Так что, бро, если ты когда-нибудь захочешь собрать свой пазл из кирпичей, просто знай – все возможно, даже в самых безумных ситуациях. Лишь бы не потерять себя на этом пути и не огорчить своих бро, которые всегда рядом. Вот такая история, пальцем в небо, концентрируйся на своих целях и всегда ищи себя внутри. Конец. PS: Братишка, ни в коем случае не поддавайся на искушение наркотиков. Будь сильным и умей проявить свою индивидуальность без опасных веществ.